Бакота – затоплене місто у Хмельницькій області

21.04.2014р.

Бакота – це затоплене поселення у Хмельницькій області, Кам’янець-Подільського району. Розташоване неподалік від селища міського типу Стара Ушиця і села Колодіївка. 1981 року було виключено з державного обліку у зв’язку з будівництвом Дністровського гідровузла. Село було затоплено, а людей переселено у сусідні населені пункти.

Розкопки свідчать про те, що впродовж багатьох століть це місце слугувало язичницьким культурним центром. На берегах Дністра знайдено безліч курганів, святилищ тощо. Існує також не повністю підтверджена інформація, що на дні річки Смотрич (одна з приток Дністра) знайдено кам’яний відбиток стопи Будди.

Можна без перебільшення стверджувати, що Бакота була одним з найбільших культурних центрів в Україні. Перша гадка про поселення відбулася у літописі 1024 року. З 13 століття одне з найважливіших культурних центрів Дністровського Пониззя, котре в ті часи входило в склад Галицько-Волинського князівства. Можна стверджувати, що у 12 столітті місто налічувало населення понад 2,5 тисяч чоловік.

Відомим культурним центром тогочасної Бакоти став скельний чоловічий монастир, згадка про який зафіксовано у скельній книзі 1362 року. Засновником монастиря вважається преподобний Антоній (засновник Києво-Печерської лаври).

Існує в Іпатіївському літописі згадка 1255 року, що на поселення напало монголо-татари. Жителі міста сховалися від них у монастирських печерах. Загарбники пропонували здатися і відректися віри, але отримали відмову. Тоді було засипано вихід печери, що заживо похоронило мешканців міста. І вже у 1258 році татарами було зруйновано Бакотський замок.

У 1431 місто повстало проти поміщицького ладу та проголосило незалежність. Однак згодом прийшли коронні польські війська і вщент знищили повстання. Від того часу Бакота перестала існувати, як місто.

Впродовж останніх століть життя в Бакоті продовжувалось мирною течією. Бойових дій під час Другої Світової на теренах Бакоти не було. І лише у 1947 році голод знищив значну частину населення, були знищені хрести, церкви та багато інших пам’яток.

Тому не забуваймо свою історію, молімося за тих хто поклав голову за кращу долю України і зараз спочиває під могутніми хвилями Дністра.